Лєсков леді Макбет Мценського повіту історія створення. Аналіз твору «Леді Макбет Мценського повіту» (Н
Катерина Львівна, «по зовнішності жінка дуже приємна», живе в заможному будинку купця Ізмайлова зі вдови свекром Борисом Тимофійовичем і немолодим чоловіком Зіновієм Борисовичем. Дітей у Катерини Львівни немає, і «при всьому достатку» життя її «за неласкавий чоловіком» саме нудне. На шостий рік заміжжя
Зіновій Борисович їде на мельничную греблю, залишивши Катерину Львівну «одну-однісіньку». У дворі свого будинку вона міряється силою з зухвалим працівником Сергієм, а від куховарки Ксенії дізнається, що молодець цей служить у Ізмайлових вже місяць, а з колишнього будинку був вигнаний за «любов» з господинею. Увечері Сергій приходить до Катерини Львівни, скаржиться на нудьгу, говорить, що любить, і залишається до ранку. Але в одну з ночей Борис Тимофійович помічає, як з невесткіна вікна спускається донизу червона сорочка Сергія. Свекор загрожує, що все розповість чоловікові Катерини Львівни, а Сергія в острог відправить. В ту ж ніч Катерина Львівна отруює свого свекра білим порошком, припасеним для щурів, і продовжує «Алігор» з Сергієм.
Тим часом Сергій стає сухий з Катериною Львівна, ревнує її до чоловіка і говорить про своє незначному стані, зізнаючись, що хотів би «перед святим перед вічним храмом» чоловіком їй бути. У відповідь Катерина Львівна обіцяє зробити його купцем. Повертається додому Зіновій Борисович і звинувачує Катерину Львівну в «Амур». Катерина Львівна виводить Сергія і сміливо цілує його при чоловікові. Коханці вбивають Зиновія Борисовича, а труп ховають в погребі. Зіновія Борисовича марно розшукують, а Катерина Львівна «поживає собі з Сергієм, по вдова положенню на свободу».
Незабаром до Ізмайлової приїжджає жити малолітній племінник Зиновія Борисовича Федір Ляпін, гроші якого були у покійного купця в обороті. Наущать Сергієм, Катерина Львівна задумує вапна богобоязливого хлопчика. У ніч Всеношної під свято Введення хлопчик залишається в будинку наодинці з коханцями і читає Житіє святого Федора Стратилата. Сергій вистачає Федю, а Катерина Львівна душить його пуховою подушкою. Але як тільки хлопчик помирає, будинок починає трястися від ударів, Сергій панікує, бачить покійного Зиновія Борисовича, і тільки Катерина Львівна розуміє, що це з гуркотом ломиться народ, який побачив в щілину, що в «грішному домі» робиться.
Сергія забирають в частину, і він при перших словах священика про страшний суд визнається у вбивстві Зиновія Борисовича і називає Катерину Львівну співучасницею. Катерина Львівна все заперечує, але на очній ставці визнається, що вбила «для Сергія». Вбивць карають батогами і засуджують до каторжних робіт. Сергій збуджує співчуття, а Катерина Львівна поводиться стійко і навіть на народжену дитину дивитися відмовляється. Його, єдиного спадкоємця купця, віддають на виховання. Катерина Львівна думає тільки про те, як би скоріше на етап потрапити і Сергія побачити. Але на етапі Сергій неласкавий і таємні побачення його не радують. У нижнього Новгородадо ув'язнених приєднується московська партія, з якою йдуть солдатка Фіона вільного вдачі і сімнадцятирічна Сонетка, про яку говорять: «близько рук в'ється, а в руки не дається».
Катерина Львівна влаштовує чергове побачення з коханцем, але застає в його обіймах безвідмовну Фіону і свариться з Сергієм. Так і не помирившись з Катериною Львівна, Сергій починає «Чепур» і загравати з Сонеткой, яка ніби «ручнеет». Катерина Львівна вирішує залишити гордість і миритися з Сергієм, а під час побачення Сергій скаржиться на біль в ногах, і Катерина Львівна віддає йому товсті вовняні панчохи. На наступний день вона помічає ці панчохи на сонетки і плює Сергію в очі. Вночі Сергій разом з товаришем б'є Катерину Львівну під хихикання сонетки. Катерина Львівна виплакує горі на грудях Фіони, вся партія на чолі з Сергієм над нею знущається, але Катерина Львівна поводиться з «дерев'яним спокоєм». А коли партія переправляється на поромі на іншу сторону річки, Катерина Львівна вистачає Сонетку за ноги, перекидається разом з нею за борт, і обидві тонуть.
Повість «Леді Макбет Мценського повіту»Лєскова була написана в 1864 році і опублікована в січні наступного року в літературному журналі« Епоха ». За задумом письменника повість повинна була очолити цикл, присвячений характерам російських жінок. Однак планам Лєскова не судилося збутися через закриття «Епохи».
Головні герої
Катерина Львівна Ізмайлова- владна, рішуча жінка, котра поклала на вівтар своєї пристрасті життя трьох осіб.
Сергій- прикажчик в будинку Ізмайлових, молодий, красивий хлопець, досвідчений спокусник.
інші персонажі
Зіновій Борисович Ізмайлов- купець, старий чоловік Катерини.
Борис Тимофійович Ізмайлов- батько Зиновія Борисовича.
Федя- маленький хлопчик, племінник Зиновія Борисовича і його єдиний законний спадкоємець.
солдатка Фіона- арештантка, красива, добра і безвідмовна жінка.
Сонетка- миловидна 17-річна арештантка, підла і меркантильна.
Глава перша
Катерина Львівна Ізмайлова, хоч і «не народилася красунею», але мала приємну зовнішність. Її чоловіком став купець з Курської губернії, за якого вона вийшла заміж не по любові, а тому що була бідна і «перебирати женихами їй не доводилося».
Жила Катерина Львівна в багатому купецькому будинку разом зі своїм чоловіком, Зіновієм Борисовичем, якому було «років п'ятдесяти з лишком», та з його батьком, Борисом Тимофійовичем. Дітей у подружжя Ізмайлових не було, і цей факт їх дуже засмучував.
глава друга
Якось раз прорвало мельничную греблю, що належала купцям Ізмайловим. Зіновій Борисович відправився вирішувати цю проблему, а Катерина Львівна «томилася будинку цілими днями одна-однісінька».
Під час прогулянки Катерина приєдналася до компанії веселих кацапів, і жартома помірялася силою з красивим молодим слугою Серьогою.
Мимохідь кухарка розповіла господині, що красень Серьога безсоромно будь-яку жінку «улестіть і до гріха доведе».
глава третя
В погожий вечір Катерина Львівна нудьгує на самоті: чоловік затримався на млині, а свекор відправився на іменини. Несподівано до неї заходить під слушним приводом Сергій. Від його пристрасних зізнань у любові у молодої жінки паморочиться голова. Сергій не втрачається, і відносить її в спальню.
глава четверта
Весь тиждень, поки Зиновія Борисовича не було вдома, його дружина до ранку гуляла з красенем Сергієм. Але одного разу свекор, який страждав від безсоння, зауважив, як слуга вилазив з вікна. Борис Тимофійович відшмагав батогом безсоромного коханця, а сам послав людей за сином.
Катерина Львівна благала старого відпустити Сергія, але той твердо вирішив покарати зрадницю, а її коханця відправити в острог.
глава п'ята
Ось тільки даремно старий Ізмайлов Не послухав свою невістку. Поївши «на ніч грибків з кашкою», до ранку він помер у страшних муках, так, «як вмирали у нього в коморах пацюки».
Катерина звільнила свого коханця і, уклавши його на чоловікову ліжко, стала за ним доглядати.
Тим часом Зіновій Борисович відправився за сто верст купувати ліс, не впізнавши про домашню трагедії. Так його і не дочекавшись, за наказом господині спішно «поховали Бориса Тімофеіча».
Катерина Львівна була «баба небоязкого десятка» - вона знахабніла настільки, що відкрито демонструвала свою зв'язок з Сергієм.
глава шоста
Катерину долає полуденної сон, і сниться їй «славний, сірий, рослий та претолстющій-товстий» кіт, який треться між нею і Сергієм. Жінка безуспішно намагається прогнати непроханого гостя, який «як туман, так мимо пальців у неї і проходить».
Катерина витягує з Сергія визнання в любові, але той зовсім невеселий - скоро повернеться господар, і прийде тоді кінець їх любовних утіх. Кмітливий хлопець натякає, що готовий одружитися з нею, і, одурманена його солодкими словами жінка вирішує залагодити проблему з чоловіком.
глава сьома
Катерині знову сниться «давішній кіт», але тільки в цей раз голова у нього не звичайна, котяча, а покійного свекра. Він лащиться до жінки і докоряє її за важку смерть.
Катерина лежить «з відкритими очима і раптом чує», як у дворі хтось шумить. Вона розуміє - повернувся старий нелюбимий чоловік. Сергій швидко покинув опочивальню і причаївся під вікном.
Входить Зіновій Борисович, якому вже все відомо про пригоди невірної дружини. Однак його справедливі звинувачення тільки розохочують Катерину. Вона кличе Сергія і пристрасно цілує його при чоловікові. Зіновій Борисович не витримує і дає їй сильну ляпас.
глава восьма
Катерина кидається на чоловіка і щосили штовхає його на підлогу. Зіновій Борисович розуміє, що дружина «зважилася на все, аби тільки від нього позбутися».
Коханці вбивають купця і відносять його тіло в льох. Знищивши сліди злочину, Катерина звертається до Сергія: «Ну ось ти тепер і купець».
глава дев'ята
Сусіди ніяк не можуть второпати, куди подівся Зіновій Борисович. Почалися пошуки купця, але вони нічого не дали - «купець як в воду канув».
Через кілька місяців Катерина відчула, що вагітна. Їй вдалося перевести всі справи на своє ім'я і особисто зайнятися веденням великого господарства.
Несподівано Катерина Львівна дізналася, що велика частина капіталу покійного чоловіка належить його маленькому племіннику Феде. А через тиждень після звістки до неї приїхала погостювати «старенька з невеликим хлопчиком».
глава десята
Федя захворює на вітряну віспу. За ним по черзі доглядає його бабуся і Катерина. Дивлячись на Федю, вона дивується, «скільки зла завдає їй цей хлопчик і як би добре було, якби його не було».
Коли бабуся відправляється до церкви на всеношну, і хворий Федя залишається один, коханці вирішують скористатися випав випадком.
глава одинадцята
Сергій тримав руки і ноги нещасного хлопчика, в той час як Катерина Львівна «одним рухом закрила дитяче личко» великою подушкою і навалилася на неї всім тілом. Через кілька хвилин в кімнаті запанувала «могильне мовчання».
Переляканий Сергій почав було бігти, але тут почулися страшні удари у вікна. Твердою рукою Катерина відчинила «двері, в які ломилася купа народу».
глава дванадцята
Люди, повертаючись зі служби, обговорювали купчиху Ізмайлову і її любовний зв'язок з Сергієм. Всі прийшли до єдиної думки - Катерина настільки «іспаскуділась, що вже ні бога, ні совісті, ні очей людських не боїться».
Проходячи повз Ізмайловського будинку і побачивши світло у вікні, вони вирішили подивитися, що там робиться. У цей момент цікаві стали мимовільними свідками вбивства дитини.
На слідстві Катерина Львівна все заперечувала, в той час як Сергій «розплакався і щиросердно зізнався» в усіх скоєних вбивствах. На суді злочинцям було винесено вирок - «покарати батогами на торговій площі свого міста і заслати потім обох на каторжні роботи». У визначений термін Катерина народила «в острожної лікарні» дитини, від якого відразу ж відмовилася.
глава тринадцята
Дитина Катерини Львівна був відданий на виховання бабусі, яка до цього няньчила з Федьком. Він став «єдиним спадкоємцем усього тепер Ізмайловського стану».
Катерина з легкістю розлучилася з немовлям - все її думки були зайняті Сергієм, якого вона сподівалася побачити по дорозі на каторгу. Вона роздала охоронцям всі свої гроші, щоб зрідка бачитися з коханим. За цей час Сергій сильно змінився і з роздратуванням реагував на ласки Катерини.
До партії, в якій знаходилися коханці, приєдналася ще одна. У ній особливо виділялися дві жінки: велелюбна і невибаглива красуня-солдатка Фіона, і юна миловидна блондинка Сонетка, яка в любовних справах "мала смак, дотримувала вибір».
глава чотирнадцята
«Важка красуня Фіона» припала до смаку Сергію і йому вдалося швидко завоювати її розташування. Одного разу Катерина застала свого коханого з Фіоною. Після перенесеного приниження вона спробувала переконати себе огиду до підступному зраднику, але безуспішно.
Поки Катерина сердилась на Сергія, він «став Чепур та загравати з біленької Сонеткой». Помітивши його флірт, Катерина вирішила забути про свою гордість і помиритися з коханцем.
Сергій, прикинувшись хворим, попросив у Катерини дістати йому вовняні панчохи. Злякавшись за його здоров'я, вона віддала йому свої єдині теплі панчохи.
Розділ п'ятнадцятий
Вранці Катерина побачила Сонетку в добре знайомих їй «синіх вовняних панчохах». Не витримавши такого приниження, вона підійшла до Сергія і плюнула йому в обличчя. В ту ж ніч двоє арештантів відрахували Катерині п'ятдесят ударів батогом - це була помста Сергія, яка продовжилася і в наступні дні: він відкрито цілувався з Сонеткой, жартував і відверто ображав свою колишню коханку.
Під час переправи на поромі Катерина пильно вдивлялася в хвилі, і перед її очима проносилися образи загублених нею душ. Несподівано вона «схопила Сонетку за ноги і одним махом перекинулася з нею за борт порома». Через пару миттєвостей обидві суперниці зникли з очей.
висновок
Основною темою повісті є любов. Письменник наочно демонструє, що сильна пристрасть здатна не тільки підняти душу людини, а й увергнути її в пучину пороку.
Після ознайомлення стислого переказу «Леді Макбет Мценського повіту» рекомендуємо прочитати повість Лєскова в повній версії.
Тест за повістю
Перевірте запам'ятовування короткого змісту тестом:
Рейтинг переказу
Середня оцінка: 4.6. Всього отримано оцінок: тисяча дев'яносто два.
Повість про незвичайний російською характері і згубні наслідки неприборканої пристрасті, перша історія жінки - серійної вбивці в російській літературі.
коментарі: Варвара Бабицька
Про що ця книга?
Нудьгуюча молода купчиха Катерина Ізмайлова, чия буйна натура не знаходить собі застосування в тихих порожніх кімнатах купецького будинку, заводить роман з гарненьким прикажчиком Сергієм і заради цієї любові з дивовижною холоднокровністю робить жахливі злочини. Назвавши «Леді Макбет ...» нарисом, Лєсков як би відмовляється від вимислу заради правди життя, створює ілюзію документальності. Насправді «Леді Макбет Мценського повіту» - більше, ніж замальовка з життя: це гостросюжетна новела, трагедія, антропологічне дослідження і побутова повість, просочена комізмом.
Микола Лєсков. 1864 рік
Коли вона написана?
Авторська датування - «Ноябрь 26. Київ». Лєсков працював над «Леді Макбет ...» восени 1864 року, гостюючи у брата в квартирі при Київському університеті: писав ночами, закриваючись в кімнаті студентського карцеру. Пізніше він згадував: «А я ось, коли писав свою« Леді Макбет », то під впливом напружених нервів і самотності трохи не доходив до абсурду. Мені ставало часом нестерпно моторошно, волосся піднімалося дибки, я застигав при найменшому шереху, який виробляв сам рухом ноги або поворотом шиї. Це були важкі хвилини, яких мені не забути ніколи. З тих пір уникаю опису таких жахів » 1 Як працював Лєсков над «Леді Макбет Мценського повіту». Зб. статей до постановки опери «Леді Макбет Мценського повіту» Ленінградським державним академічним Малим театром. Л., 1934. .
Передбачалося, що «Леді Макбет ...» покладе початок цілій серії нарисів «виключно одних типових жіночих характерів нашої (окской і почасти волзької) місцевості»; Найбільше таких нарисів про представниць різних станів Лєсков припускав написати дванадцять 2 - «кожен в обсязі від одного до двох аркушів, вісім з народного і купецького побуту і чотири з дворянського. За «Леді Макбет» (купецького) йде «Граціелла» (дворянка), потім «Майорша Поліводова» (старосвітська поміщиця), потім «Февронія Роховна» (селянська розкольниця) і «Бабуся Блошко» (повитуха) ». Але цикл цей так і не був втілений.
У похмурому колориті повісті відбилося важке душевний стан Лєскова, в цей час практично підданого літературному остракізму.
28 травня 1862 року в центрі Петербурга спалахнули пожежі на Апраксиной і Щукином дворах, горіли ринки. В обстановці паніки чутка вінілу в підпалах студентів-нігілістів. Лєсков виступив в «Північної бджолі» з передовицею, де закликав поліцію провести ретельне розслідування і назвати винуватців, щоб припинити чутки. Прогресивна громадськість сприйняла цей текст як прямий донос; вибухнув скандал, і «Северная пчела» Проурядова газета, що видавалася в Петербурзі з 1825 по 1864 рік. Заснована Фаддеем Булгаріним. Спочатку газета дотримувалася демократичних поглядів (в ній друкувалися твори Олександра Пушкіна і Кіндрата Рилєєва), але після повстання декабристів різко змінила політичний курс: вела боротьбу з прогресивними журналами на кшталт «Современника» і «Вітчизняних записок», публікувала доноси. Майже у всіх розділах газети писав сам Булгарін. У 1860-і новий видавець «Північної бджоли» Павло Усов намагався зробити газету більш ліберальної, але змушений був закрити видання через малу кількість передплатників. відправила невдалого кореспондента в тривале закордонне відрядження: Литва, австрійська Польща, Чехія, Париж. У цьому полуізгнаніі роздратований Лєсков пише роман «Нікуди», злу карикатуру на нігілістів, і після повернення в 1864 році друкує його в «Бібліотеці для читання» Перший багатотиражний журнал в Росії, видавався щомісячно з 1834 по 1865 рік у Петербурзі. Видавцем журналу був книготорговець Олександр Смирдин, редактором - письменник Осип Сенковский. «Бібліотека» була розрахована в основному на провінційного читача, в столиці її критикували за охранітельства і поверховість суджень. До кінця 1840-х років популярність журналу почала падати. У 1856 році на місце Сенковского покликали критика Олександра Дружиніна, який пропрацював в журналі чотири роки. під псевдонімом М. Стебницький, тим самим радикально погіршивши свою тільки формується літературну репутацію: «Нікуди» - вина моєї скромної популярності і безодні найтяжчих для мене образ. Противники мої писали і до сих пір готові повторювати, що роман цей складений на замовлення III Відділення Третє відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії - поліцейський департамент, який займався політичними справами. Був створений в 1826 році, після повстання декабристів, очолив його Олександр Бенкендорф. У 1880 році III Відділення було скасовано, а справи відомства передані в Департамент поліції, утворений при Міністерстві внутрішніх справ. ».
Як вона написана?
Як гостросюжетна новела. Густота дії, закручений сюжет, де нагромаджуються трупи і в кожному розділі новий поворот, що не дає читачеві перепочинку, стане патентованим Лісківська прийомом, через якого в очах багатьох критиків, котрі цінували в художній прозі ідеї і тенденції, Лєсков довгий часзалишався вульгарним «анекдотістом». «Леді Макбет ...» виглядає майже як комікс або, якщо без анахронізмів, як лубок - на цю традицію Лєсков спирався свідомо.
У «Леді Макбет ...» ще не кидається в очі та «надмірність», химерність, «мовне юродство», в якому сучасна Лєскова критика дорікала йому в зв'язку з і «Лівша». Інакше кажучи, знаменитий лесковский оповідь в ранньому нарисі не надто виявлений, зате видно його коріння.
«Леді Макбет Мценського повіту» в наших сьогоднішніх уявленнях - повість, але авторське жанрове визначення - нарис. Нарисами називали в той час і художні речі, але слово це нерозривно пов'язано у свідомості читача XIX століття з визначенням «фізіологічний», з публіцистикою, журналістикою, нон-фікшн. Лєсков наполягав на тому, що знає народ не з чуток, як літератори-демократи, а близько і в обличчя і показує його, яким він є. З цієї авторської установки виростає і знаменитий лесковский оповідь - за визначенням Бориса Ейхенбаума 3 Ейхенбаум Б. М. Лєсков і сучасна проза // Ейхенбаум Б. М. Про літературі: Роботи різних років. М .: Радянський письменник, 1987. , «Така форма оповідної прози, яка в своїй лексиці, синтаксисі і доборі інтонацій виявляє установку на усне мовлення оповідача». Звідси - жива і різна, залежно від стану та психології, мова героїв. Власна авторська інтонація безпристрасна, Лєсков пише звіт про кримінальні події, не даючи моральних оцінок - хіба що дозволяючи собі іронічну ремарку або даючи волю ліризму в поетичній любовній сцені. «Це дуже сильне дослідження злочинної пристрасті жінки і веселого цинического безсердечності її коханця. Холодний нещадний світло ллється на все, що відбувається і про все розказано з міцною «натуралістичної» об'єктивністю » 4 Мирський Д. С. Лесков // Мирський Д. С. Історія російської літератури з найдавніших часів до 1925 року / Пер. з англ. Р. Зерновий. London: Overseas Publications Interchange Ltd, 1992. .
Що на неї вплинуло?
Перш за все - власне «Макбет»: Лєсков виразно знав п'єсу Шекспіра - чотиритомне «Повне зібрання драматичних творів ...» Шекспіра, видане в 1865-1868 роках Миколою Гербелем і Миколою Некрасовим, до сих пір зберігається в бібліотеці Лєскова в Орлі; п'єси, включаючи «Макбета», поцятковані безліччю лесковских послід 5 Афонін Л. Н. Книги з бібліотеки Лєскова в Державному музеї І. С. Тургенєва // Літературна спадщина. Том 87. М .: Наука, 1977. . І хоча «Леді Макбет Мценського повіту» була написана за рік до виходу першого тому цього видання, «Макбет» в російській перекладі Андрія Кронеберга був опублікований в 1846 році - цей переклад був широко відомий.
Купецький побут був добре знайомий Лєскова в силу його змішаного походження: батько його був скромним чиновником, який отримав особисте дворянство по чину, мати - з багатою поміщицької сім'ї, дід по батькові був священиком, бабка по матері - з купців. Як писав його ранній біограф: «Він з раннього дитинства знаходився під впливом всіх цих чотирьох станів, а в особі дворових людей і няньок ще під сильним впливом п'ятого, селянського стану: його няня була московська солдатка, нянькою його брата, розповідями якої він заслуховував, - кріпосна » 6 Сементковскій Р. Микола Семенович Лєсков. Повна. зібр. соч., 2-е вид. У 12 т. Т. I. СПб .: Видання А. Ф. Маркса, 1897. С. IX-X. . Як вважав Максим Горький, «Лєсков - це письменник з найглибшими коріннями в народі, він абсолютно незайманий будь-якими іноземними впливами » 7 Гебель В. А. Н. С. Лесков. У творчій лабораторії. М .: Радянський письменник, 1945. .
У художньому відношенні Лєсков, що змушує героїв розмовляти народним і тільки їм властивим мовою, безсумнівно, навчався у Гоголя. Сам Лєсков про свої літературні симпатії говорив: «Коли мені довелося вперше прочитати« Записки мисливця »І. С. Тургенєва, я весь затремтів від правди уявлень і відразу зрозумів: що називається мистецтвом. Все ж інше, крім ще одного Островського, - мені здавалося удаваним і невірним ».
Інтересом до лубка, до фольклору, до анекдоту і всякого роду містики, сказав в «Леді Макбет ...», письменник зобов'язаний 8 Гебель В. А. Н. С. Лесков. У творчій лабораторії. М .: Радянський письменник, 1945. також менш знаменитим тепер письменникам - етнографам, філологам і слов'янофілами: Миколі Микола Васильович Успенський (1837-1889) - письменник, двоюрідний брат письменника Гліба Успенського. Працював в журналі «Современник», дружив з Некрасовим і Чернишевським, поділяв революційно-демократичні погляди. Після конфлікту з редакцією «Современника» і відходу з журналу працював учителем, час від часу друкував свої оповідання та повісті в «Вітчизняних записках» і «Віснику Європи». Після смерті дружини Успенський жебракував, виступав з вуличними концертами, багато випивав і в підсумку закінчив життя самогубством. і Глібу Успенським Гліб Іванович Успенський (1843-1902) - письменник. Друкувався в педагогічному журналі Толстого «Ясна Поляна», «Современнике», більшу частину кар'єри пропрацював в «Вітчизняних записках». Був автором нарисів про міської бідноти, робітників, селян, зокрема нарисів «Звичаї Растеряевой вулиці» і циклу повістей «Руйнування». У 1870-х поїхав за кордон, де зблизився з народниками. Під кінець життя Успенський страждав нервовими розладами, останні десять років провів в лікарні для душевнохворих. , Олександру Вельтманом Олександр Хомич Вельтман (1800-1870) - письменник, лінгвіст, археолог. Дванадцять років служив в Бессарабії, був військовим топографом, брав участь у Російсько-турецькій війні 1828 року. Після відставки зайнявся літературою - Вельтман одним з перших почав використовувати в романах прийом подорожі в часі. Вивчав давньоруську літературу, переклав «Слово о полку Ігоревім». Останні роки життя служив директором Збройової палати Московського Кремля. , Володимиру Далю Володимир Іванович Даль (1801-1872) - письменник, етнограф. Служив військовим лікарем, чиновником особливих доручень у генерал-губернатора Оренбурзького краю, брав участь в Хивинском поході 1839 року. З 1840-х років займався літературою і етнографією - випускав збірки оповідань, прислів'їв. Велику частину життя працював над «Тлумачного словника живої великоросійської мови», за який був удостоєний премії Ломоносова і звання академіка. , Мельникову-Печерському Павло Іванович Мельников (псевдонім - Печерський; 1818-1883) - письменник, етнограф. Служив вчителем історії в Нижньому Новгороді. На початку 1840-х років здружився з Володимиром Далем, поступив на службу в Міністерство внутрішніх справ. Мельников вважався одним з головних фахівців з старообрядництва, друкував в журналах «Листи про розкол», в яких виступав за надання розкольників повних прав. Автор книг «В лісах» і «На горах», романів про життя заволзького старообрядницького купецтва. .
На відміну від Катерини Ізмайлової, що не читала патерик, Лєсков постійно спирався на житійної і святоотецьких літературу. Нарешті, перші свої нариси він писав під свіжим враженням від служби в кримінальній палаті і від журналістських розслідувань.
Лубок «Кот Казанської, розум астраханської, розум сибірської ...» Росія, XVIII століття
Лубок «Пасма, моя пряха». Росія, близько 1850 року
Fine Art Images / Heritage Images / Getty Images
У № 1 «Епохи» - журналу братів Достоєвських - за 1865 рік. Остаточна назва нарис отримав тільки в виданні 1867 року «Повісті, нариси й оповідання М. Стебницького», для якого журнальна версія була сильно перероблена. За нарис Лєсков попросив з Достоєвського 65 рублів за лист і «кожного нарису по сто зброшурованих відбитків» (авторських примірників), проте гонорар так і не отримав, хоча не раз нагадував про це видавцеві. В результаті Достоєвський видав Лєскова вексель, який бедствующий письменник, однак, так і не представив до отримання з делікатності, знаючи, що Достоєвський і сам опинився у важких матеріальних обставинах.
Федір Достоєвський. 1872 рік. Фотографія Вільгельма Лауфферта. Повість Лєскова вперше була опублікована в «Епосі», журналі братів Достоєвських
Журнал «Епоха» за лютий 1865 року
Михайло Достоєвський. 1860-і роки.
Як її прийняли?
До моменту виходу «Леді Макбет ...» Лєсков був фактично оголошений персоною нон-грата в російській літературі через роман «Нікуди». Майже одночасно з нарисом Лєскова в «Русском слове» Щомісячний журнал, який видавався з 1859 по 1866 рік у Петербурзі. Заснований графом Григорієм Кушелєв-Безбородько. З приходом в «Русское слово» редактора Григорія Благосвєтловим і критика Дмитро Писарєва помірно-ліберальний літературний журнал перетворився на радикальне суспільно-політичне видання. Популярністю журнал багато в чому був зобов'язаний хльостким статтями Писарєва. «Русское слово» було закрито одночасно з «Сучасником», після замаху Каракозова на Олександра II. з'явилася стаття Дмитра Писарєва «Прогулянка по садам російської словесності» - з камери Петропавлівської фортеці революційний критик гнівно запитував: «1) Чи знайдеться тепер в Росії - крім« Російського вісника »- хоч один журнал, який наважився б надрукувати на своїх сторінках що-небудь що виходить з-під пера р Стебницького та підписану його прізвищем? 2) Чи знайдеться в Росії хоч один чесний письменник, який буде настільки необережний і байдужий до своєї репутації, що погодиться працювати в журналі, що прикрашає себе повістями та романами р Стебницького? » 9 Писарєв Д. І. Прогулянка по садам російської словесності // Писарєв Д. І. Літературна критика в 3 томах. Т. 2. Статті 1864-1865 років. Л .: Худож. лит., 1981.
Демократична критика 1860-х років в принципі відмовлялася оцінювати творчість Лєскова з художньої точки зору. Рецензій на «Леді Макбет ...» не з'явилося ні в 1865 році, коли вийшов журнал, ні в 1867-му, коли нарис було передруковано в збірнику «Повісті, нариси й оповідання М. Стебницького», ні в 1873-му, коли це видання було повторено. Ні в 1890-і роки, незадовго до смерті письменника, коли його «Повне зібрання творів» в 12 томах вийшло у видавництві Олексія Суворіна і принесло Лєскова запізніле визнання читачів. Ні в 1900-ті, коли нарис був виданий Адольфом Марксом Адольф Федорович Маркс (1838-1904) - книговидавець. У віці 21 року переїхав з Польщі в Росію, спочатку викладав іноземні мови, Служив письмоводителем. У 1870 році заснував масовий щотижневий журнал «Нива», а в 1896 році - власну друкарню, де, крім іншого, випускав зібрання російської і зарубіжної класики. Після смерті Маркса видавництво перетворилося на акціонерне товариство, більшу частину акцій якого купив видавець Іван Ситін. в додатку до «Ниві» Масовий щотижневий журнал, що випускався з 1869 по 1918 рік у петербурзькому видавництві Адольфа Маркса. Журнал був орієнтований на сімейне читання. З 1894 року до «Ниві» почали виходити безкоштовні додатки, серед яких видавалися зібрання російських і зарубіжних письменників. Завдяки низькій ціні на підписку і якісному змісту видання набув великий успіх у читачів - в 1894 році річний тираж «Ниви» досягав 170 тисяч примірників. . Єдиний критичний відгук зустрічається в розгромної статті Салтикова-Щедріна про «Повісті М. Стебницького», і звучить він так: «... У повісті« Леді Макбет Мценського повіту »автор розповідає про одну бабі - Фионе і каже, що вона ніколи не відмовляла жодній чоловікові, і потім додає: «Такі жінки дуже високо цінуються в розбійницьких зграях, в арештантських партіях і соціально-демократичних комунах». Всі ці доповнення про революціонерів, які відривають всім носи, про бабу Фионе і про нігілістів-чиновників без будь-якого зв'язку розсіяні там і сям в книзі р Стебницького і служать тільки доказом того, що у автора час від часу бувають якогось особливого роду припадки ... » 10 Салтиков-Щедрін М. Е. Повісті, нариси й оповідання М. Стебницького // Салтиков-Щедрін М. Е. Зібрання творів: в 20 т. Т. 9. М .: Худож. лит., 1970.
«Леді Макбет Мценського повіту». Режисер Роман Балаян. 1989 рік
Борис Кустодієв. Ілюстрація до «Леді Макбет Мценського повіту». 1923 рік
«Леді Макбет Мценського повіту» з часом не тільки була оцінена по достоїнству, а й стала одним з найзнаменитіших лесковских творів, нарівні з «Лівша» і «Зачарований мандрівник», - як в Росії, так і на Заході. Повернення до читача «Леді Макбет ...» почалося з брошури, яку в 1928 році тридцятитисячним тиражем випустила друкарня «Червоний пролетар» в серії «Дешева бібліотека класиків»; в передмові історія Катерини Ізмайлової трактувалася як «відчайдушний протест сильної жіночої особистості проти задушливої тюрми російського купецького будинку». У 1930 році ленінградське видавництво письменників Видавництво, засноване за ініціативою ленінградських письменників в 1927 році. Випускало книги Костянтина Федіна, Маріетти Шагінян, Всеволода Іванова, Михайла Кольцова, Бориса Ейхенбаума. У 1934 році видавництво об'єдналося з Московським товариством письменників, на цій базі виникло видавництво «Радянський письменник». випускає «Леді Макбет Мценського повіту» з ілюстраціями Бориса Кустодієва (вже на той час покійного). Після цього «Леді Макбет ...» перевидається в СРСР безперервно.
Втім, відзначимо, що Кустодієв створював свої ілюстрації ще в 1922-1923 роках; були у Катерини Ізмайлової в 1920-х і інші шанувальники. Так, в 1927 році поет-конструктивіст Микола Ушаков Микола Петрович Ушаков (1899-1973) - поет, письменник, перекладач. Більшу частину життя провів в Києві, писав вірші, фейлетони, кіносценарії, статті про літературу. Здобув популярність завдяки поетичної збірки «Весна республіки», опублікованому в 1927 році. Перекладав на російську твори українських поетів і письменників - Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського. написав вірш «Леді Макбет», криваву історію лісничиха з епіграфом з Лєскова, яке не можна не процитувати:
Ви жива, без сумніву,
але навіщо вас привели
в сонне нагромадження
страхів,
тіні,
меблів?
А також фінал:
То не бор у воротах,
леді, -
не хочу таїтися я, -
то за нами,
леді,
їде
кінна міліція.
У 1930 році, прочитавши перевиданий в Ленінграді лесковский нарис і особливо надихнувшись кустодієвської ілюстраціями, Дмитро Шостакович вирішив написати оперу на сюжет «Леді Макбет ...». Після прем'єри в 1934 році опера з бурхливим успіхом йшла не тільки в СРСР (втім, її зняли з репертуару в січні 1936 року, коли вийшла знаменита стаття в «Правді» - «Сумбур замість музики»), але і в США і Європі, забезпечивши довгу популярність лесковской героїні на Заході. Перший переклад нарису - німецький - вийшов в 1921 році в Мюнхені; до 1970-м «Леді Макбет ...» була переведена вже на багатьма світовими мовами.
Першою, що не збереглася екранізацією нарису був німий фільм режисера Олександра Аркатова «Катерина-душогубка» (1916). За нею послідували серед інших «Сибірська леді Макбет» (1962) Анджея Вайди, «Леді Макбет Мценського повіту» (1989) Романа Балаяна з Наталією Андрейченко і Олександром Абдуловим в головних ролях, «Підмосковні вечори» Валерія Тодоровського (1994), який переніс дію в сучасність, і британський фільм «Леді Макбет» (2016), де режисер Вільям Олройд пересадив лесковский сюжет на вікторіанську грунт.
Літературне вплив «Леді Макбет ...» важко відокремити від лесковской лінії в російській прозі в цілому, але, наприклад, несподіваний її слід дослідник виявив в набоковской «Лоліті», де, за його думки, відгукується любовна сцена в саду під квітучою яблунею: «Сітка тіней і зайчиків, що змазує реальність, там явно від «Леді Макбет ... » 11 , І це набагато істотніше, ніж напрошується сама собою аналогія Сонетка - німфетка ».
Леді Макбет. Режисер Вільям Олдройд. 2016 рік
«Катерина Ізмайлова». Режисер Михайло Шапіро. 1966 рік
«Леді Макбет Мценського повіту». Режисер Роман Балаян. 1989 рік
"Підмосковні вечори". Режисер Валерій Тодоровський. 1994 рік
Заснований чи нарис «Леді Макбет Мценського повіту» на реальних подіях?
Швидше на спостереженнях над реальним життям, Якими Лєсков був зобов'язаний своєю незвичайною для літератора строкатою кар'єрі. Осиротівши в 18 років, Лєсков змушений був сам заробляти на життя і з тих пір служив в Орловській кримінальній палаті, в рекрутському відділі Київської казенної палати, в канцелярії київського генерал-губернатора, в приватному пароплавстві, в управлінні маєтками, в міністерствах народної освіти і державних майн. Працюючи в комерційній фірмі свого родича, обрусілого англійця Олександра Шкотт, Лєсков об'їздив у справах мало не всю європейську частину Росії. «Цій справі, - говорив письменник, - зобов'язаний я літературною творчістю. Тут я отримав весь запас знання народу і країни ». Статистичних, економічних, життєвих спостережень, накопичених в ті роки, вистачило потім на десятиліття літературного осмислення. Початком своєї літературної діяльності сам письменник називав «Нариси винокурної промисловості (Пензенська губернія)», що вийшли в 1861-м в «Вітчизняних записках» Літературний журнал, який видавався в Петербурзі з 1818 по 1884 рік. Заснований письменником Павлом Свиньїн. У 1839 році журнал перейшов Андрію Краєвського, а критичний відділ очолив Віссаріон Бєлінський. У «Вітчизняних записках» друкувалися Лермонтов, Герцен, Тургенєв, Соллогуб. Після відходу частини співробітників в «Современник» Краєвський в 1868 році передав журнал Некрасову. Після смерті останнього видання очолив Салтиков-Щедрін. У 1860-і в ньому публікувалися Лєсков, Гаршин, Мамін-Сибіряк. Журнал був закритий за розпорядженням головного цензора і колишнього співробітникавидання Євгенія Феоктистова. .
Прямого прототипу у Катерини Ізмайлової не було, проте збереглося дитячий спогад Лєскова, яке могло підказати йому сюжет: «Раз одному сусідові старому, який зажився за сімдесят років і пішов у літній день відпочити під кущ чорної смородини, нетерпляча невістка влила в вухо киплячий сургуч ... Я пам'ятаю, як його ховали ... Вухо у нього відвалилося ... Потім її на Ільїнці (на площі) «кат терзав». Вона була молода, і всі дивувалися, яка вона біла ... » 12 Лєсков А. Н. Життя Миколи Лєскова: По його особистим, сімейним і несімейним записів і пам'яті: В 2 т. Т. 1. М .: Худож. лит., 1984. С. 474. - слід цього враження можна побачити в описі «оголеної білої спини Катерини Львівни» під час екзекуції.
Інше можливе джерело натхнення можна угледіти в набагато більш пізньому листі Лєскова, де мова йде про сюжет оповідання Олексія Суворіна Олексій Сергійович Суворін (1834-1912) - письменник, драматург, видавець. Здобув популярність завдяки недільним фейлетони, які публікувались в «Санкт-Петербурзьких відомостях». У 1876 році купив газету «Новий час», незабаром заснував свій книжковий магазин і друкарню, в якій видавав довідники «Російський календар», «Вся Росія», серію книг «Дешева бібліотека». Серед відомих драм Суворіна - «Тетяна Рєпіна», «Медея», «Дмитро Самозванець і царівна Ксенія». «Трагедія через дрібниці»: поміщиця, мимоволі скоївши злочин, змушена стати коханкою лакея - свого співучасника, який її шантажує. Лєсков, хвалячи розповідь, додає, що його можна було б поліпшити: «Вона могла в трьох рядках розповісти, як вона в перший раз віддалася лакея ...<…>У неї з'явилося щось на кшталт не була раніше пристрасті до духів ... вона все обтирала руки (як леді Макбет), щоб від неї не пахло його противним дотиком.<…>В Орловській губернії було щось в цьому роді. Дама попалася в руки свого кучера і дійшла до божевілля, все обтираючи духами, щоб від неї «кінським потім не пахло».<…>Лакей у Суворіна недостатньо відчувається читачем, - його тиранія над жертвою майже неможливо, і тому до цієї жінки немає того співчуття, яке автор неодмінно повинен був постаратися викликати ... » 13 . У цьому листі 1885 року важко не почути відгомін власного лесковского нарису, а випадок, що стався в Орлі, він повинен був знати з юності.
Мценськ. Початок XX століття
Що в Катерині Львівні від леді Макбет?
«Інколи в наших місцях задаються такі характери, що як би багато років не минуло з зустрічі з ними, про деякі з них ніколи не згадаєш без душевного трепету» - так починає Лєсков повість про купецької дружини Катерини Львівни Ізмайлової, яку «наші дворяни, з чийогось легкого слова, стали кликати ... леді Макбет Мценського повіту». Це прізвисько, що дало назву нарису, звучить як оксюморон - іронічне звучання ще підкреслює автор, приписуючи вираз не собі, а вразливою публіці. Тут треба зауважити, що шекспірівські імена саме в іронічному контексті взагалі мали ходіння: була, наприклад, оперетка-водевіль Дмитра Ленського «Гамлет Сидорович і Офелія Кузмінішна» (1873), пародійний водевіль Петра Каратиґіна «Отелло на Пісках, або Петербурзький араб» (1847 ) і розповідь Івана Тургенєва «Гамлет Щигровского повіту» (1849).
Але незважаючи на авторську насмішку, увесь час виривається в нарисі, до кінця його порівняння повітової купчихи з давньої шотландської королевою доводить свою серйозність, правомірність і навіть залишає читача в сумніві - хто з двох гірше.
Вважається, що ідею сюжету міг подати Лєскова випадок з часів його дитинства в Орлі, де молода купчиха вбила свекра, вливши йому, сплячому в саду, в вухо розплавлений сургуч. Як зауважує Майя Кучерская 14 Кучерская М. А. Про деякі особливості архітектоніки нарису Лєскова «Леді Макбет Мценського повіту» // Міжнародний науковий збірник «Лесковіана. Творчість Н. С. Лєскова ». Т. 2. Орел: (б.з.), 2009. , Цей екзотичний спосіб вбивства «нагадує сцену вбивства батька Гамлета з п'єси Шекспіра, і, можливо, саме ця деталь підштовхнула Лєскова до думки зіставити свою героїню з леді Макбет Шекспіра, вказати на те, що і в Мценском повіті можуть розігратися цілком шекспірівські пристрасті».
Знову та ж нудьга російська, нудьга купецького будинку, від якої весело, говорять, навіть повіситись
Микола Лєсков
Лєсков взяв у Шекспіра далеко не тільки загальне ім'я героїні. Тут і загальна фабула - перше вбивство неминуче тягне за собою інші, а сліпа пристрасть (владолюбство або хтивість) запускає неспинним процес душевного розтління, що веде до загибелі. Тут же - фантастичний шекспірівський антураж з примарами, персонифицирующими нечисту совість, яка у Лєскова обертається жирним котом: «Ти це дуже розумно, Катерина Львівна, міркуєш, що зовсім я не кіт, а я іменитий купець Борис Тимофеич. Я тільки тим тепер поганий став, що у мене всі мої кішечкі всередині потріскалися від невестушкіного від частування ».
Уважне звірення творів виявляє в них безліч текстуальних зближень.
Наприклад, сцена, в якій розкривається злочин Катерини і Сергія, ніби цілком складена з шекспірівських алюзій. «Стіни тихого будинку, ховає стільки злочинів, затряслися від оглушливих ударів: вікна деренчали, підлоги гойдалися, ланцюжки висячих лампад здригалися і блукали по стінах фантастичними тінями.<…>Здавалося, якісь неземні сили колисали грішний будинок дощенту »- порівняйте з шекспірівським описом ночі, коли був убитий Дункан 15 Тут і далі шекспірівські цитати наводяться з перекладу Андрія Кронеберга, напевно найбільш відомому Лєскова. :
Ніч бурхлива була; над нашою спальнею
Знесло трубу; по повітрю носилися
Похмурий крик і смертне хрипенье;
Жахливий голос передрікав війну,
Пожежа і смути. Філін, вірний супутник
Часів злощасних, прокричав всю ніч.
Земля, як кажуть, тремтіла.
А ось Сергій щодуху кидається бігти в забобонним жахом, тріскається лобом об двері: «Зіновій Борисовичу, Зіновій Борисовичу! - бурмотів він, летячи вниз головою по сходах і захоплюючи за собою збиту з ніг Катерину Львівну.<…>Ось над нами з залізним листом пролетів ». Катерина Львівна зі звичайним холоднокровністю відповідає: «Дурень! вставай, дурень! » Ця моторошна клоунада, гідна Чарлі Чапліна, - варіація на тему бенкету, де Макбета є привид Банко, а леді закликає чоловіка схаменутися.
При цьому, однак, Лєсков робить в характерах своїх героїв цікаву гендерну перестановку. Якщо Макбет, здібний учень, раз подученний дружиною, в подальшому заливає Шотландію кров'ю вже без її участі, то Сергій впродовж всієї своєї кримінальної кар'єри цілком ведом Катериною Львівна, яка «перетворюється на гібрид Макбета і леді Макбет, коханець ж стає знаряддям вбивства:« Катерина Львівна нагнулася, здавила своїми руками Сергєєви руки, що лежали на чоловікову горлі » 16 . На вбивство хлопчика Федька Катерину Львівну штовхає перверсивна жалість до себе: «За що і справді повинна я через нього позбутися капіталу? Стільки я страждала, стільки гріха на свою душу прийняла ». Тієї ж логікою керується Макбет, вимушений здійснювати все нові вбивства, щоб перше не виявилося «безглуздим» і трон його НЕ успадкували чужі діти: «Так для нащадків Банко / Я душу осквернив?»
Леді Макбет зауважує, що заколола б Дункана сама, «Не будь він / Уві сні так різко на батька схожий». Катерина Ізмайлова, відправляючи до праотців свекра ( «Це - свого роду тирановбивство, яке можна також розглядати і як батьковбивство » 17 Жері К. Чуттєвість і злочин в «Леді Макбет Мценського повіту» Н. С. Лєскова // Російська література. 2004. № 1. С. 102-110. ), Не вагається: «Розгорнулася вона раптом на всю широчінь своєї прокинулася натури і така стала рішуча, що і вгамувати її не можна». Така ж рішуча спочатку леді Макбет божеволіє і в маренні ніяк не може стерти з рук уявні плями крові. Не те у Катерини Львівни, буденно замивалося мостини з самовара: «пляма вимилось без всякого сліду».
Саме вона, як Макбет, який не може вимовити «Амінь», «хоче пригадати молитву і ворушить губами, а губи її шепочуть:« як ми з тобою погулювати, осінні борги ночі просиджували, лютою смертю з білого світла людей спроваджували ». Але на відміну від леді Макбет, яка наклала на себе через докори сумління, Ізмайлова не знає каяття, а самогубство використовує як добра нагода взяти з собою суперницю. Так Лєсков, комічно знижуючи шекспірівські образи, одночасно змушує свою героїню в усьому перевершити прототип, перетворюючи в господиню своєї долі.
Повітова купчиха не просто встає врівень з трагічною героїнею Шекспіра - вона більше леді Макбет, ніж сама леді Макбет.
Микола Мильніков. Портрет Надії Іванівни Соболєвої. 1830-і роки. Ярославський художній музей
Купецька дружина. Фотограф Вільям Каррік. Із серії «Російські типи». 1850-70-ті роки
Як в «Леді Макбет Мценського повіту» відбився жіноче питання?
Шістдесяті роки XIX століття, коли з'явилася «Леді Макбет Мценського повіту», були часом бурхливого обговорення жіночої емансипації, в тому числі сексуальної, - як пише Ірина Паперно, «Звільнення жінки» розумілося як свобода в цілому, а свобода в особистих відносинах (емоційне розкріпачення і руйнування підвалин традиційного шлюбу) ототожнювалася з соціальним звільненням людства » 18 Паперно І. Смуток поведінки: Микола Чернишевський - людина епохи реалізму. М .: Новое литературное обозрение, 1996. С. 55. .
Лєсков присвятив жіночому питанню в 1861 році кілька статей: позиція його була амбівалентне. З одного боку, Лєсков ліберально стверджував, що відмова визнати за жінкою рівні з чоловіком права безглуздий і тільки веде до «безперестанку порушення жінками багатьох громадських законів шляхом анархічним » 19 Лєсков Н. С. Російські жінки і емансипація // Російська мова. № 344, 346. 1 і 8 червня. , І відстоював жіночу освіту, право гідно заробити на шматок хліба і слідувати своєму покликанню. З іншого боку, він заперечував саме існування «жіночого питання» - в поганому шлюбі чоловіки і жінки страждають однаково, але засіб від цього - християнський ідеал сім'ї, і не слід плутати емансипацію з розпустою: «Ми говоримо не про забуття обов'язків, молодецтва і можливості в ім'я принципу емансипації кинути чоловіка і навіть дітей, а про емансипацію освіти і праці на користь сім'ї і суспільства » 20 Лєсков Н. С. Фахівці з жіночої частини // Літературна бібліотека. 1867. вересня; грудень. . Прославляючи «хорошу семьянку», добру дружину і матір, він додавав, що розпуста «під усіма назвами, які б для нього не були винайдені, все-таки є розпуста, а не свобода».
У цьому контексті «Леді Макбет ...» звучить як проповідь записного консерватора-мораліста про трагічні наслідки забуття меж дозволеного. Катерина Львівна, не схильна ні до освіти, ні до праці, ні до релігії, позбавлена, як з'ясовується, навіть материнського інстинкту, «анархічним шляхом порушує суспільні закони», а починається це, як водиться, з розпусти. Як пише дослідниця Катрін Жері: «Кримінальний сюжет повісті гостро полемічний по відношенню до тієї моделі можливого вирішення сімейних конфліктів, яка тоді ж була запропонована Чернишевським. В образі Катерини Львівни можна угледіти живу реакцію письменника на зображення Віри Павлівни в романі «Що робити? » 21 Жері К. Чуттєвість і злочин в «Леді Макбет Мценського повіту» Н. С. Лєскова // Російська література. 2004. № 1. С. 102-110. .
Ех, душа, душа! Та яких ти це людей знала, що їм тільки дверима до жінки і дорога?
Микола Лєсков
Цю точку зору, втім, не підтверджує сам Лєсков в рецензії на роман Чернишевського. Обрушився на нігілістів - нероб і фразёров, «виродків російської цивілізації» і «погань з пилком » 22 Лєсков Н. С. Микола Гаврилович Чернишевський в його романі «Що робити?» // Лєсков Н. С. Зібрання творів в 11 томах. Т. 10. М .: ГИХЛ, 1957. С. 487-489. , Лєсков бачить їм альтернативу саме в героях Чернишевського, які «працюють до поту, але не з одного бажання особистого прибутку!» І в той же час «сходяться по власним потягу, без всяких бридких грошових розрахунків: люблять деякий час один одного, але потім, як це буває, в одному з цих двох сердець загоряється нова прихильність, і обітниці змінюють. У всіх безкорисливість, повага до взаємних природним правам, тихий вірний хід своєю дорогою йдуть ». Це досить далеко від пози реакціонера-охоронця, який бачить в ліберальних ідеях одну проповідь звальної гріха.
Російські класики XIX століття не рекомендували жінкам вільно проявляти свою сексуальність. Плотські позиви неминуче закінчуються катастрофою: через пристрасть застрелена Лариса Огудалова і втопилася Катерина Кабанова у Островського, у Достоєвського зарізана Настасья Пилипівна, Гончаров в романі на ту ж тему робить символом свавільної пристрасті обрив, про Анні Кареніній годі й говорити. Здається, що «Леді Макбет Мценського повіту» написана в тій же традиції. І навіть доводить повчальну думку до межі: пристрасть Катерини Ізмайлової - виключно плотської природи, бісівське натхнення в чистому вигляді, неприкрите романтичними ілюзіями, позбавлене ідеалізації (навіть садистичні кпини Сергія не кладуть їй кінець), вона протилежна ідеалу сім'ї і виключає материнство.
Сексуальність показана в Лесковская нарисі як стихія, темна і хтонічна сила. В любовній сцені під квітучою яблунею Катерина Львівна начебто розчиняється в місячному сяйві: «Всю її позолотили ці примхливі, світлі цятки і так на ній і миготять, так і тремтять, немов живі вогняні метелики, або як ніби ось вся трава під деревами взялася місячної сіткою і ходить з боку в бік »; а оточуючим чується її русалочий сміх. Цей образ відгукується в фіналі, де героїня по пояс піднімається з води, щоб кинутися на суперницю «як сильна щука» - або як русалка. У цій еротичній сцені забобонний страх з'єднаний з замилуванням - за зауваженням Жері, вся художня система нарису «порушує довгий час існувала в російській літературі сувору традицію самоцензури в зображенні чуттєвої сторони любові»; кримінальна історія стає на протязі тексту «дослідженням сексуальності в чистому вигляді » 23 McLean. N. S. Leskov, the Man and his Art. Cambridge, Massachusetts; London, 1977. P. 147. Цит. по К. Жері. . Якого б думки щодо вільного кохання не тримався Лєсков в різні періоди життя, талант художника був сильніше принципів публіциста.
Борис Кустодієв. Ілюстрація до «Леді Макбет Мценського повіту». 1923 рік
«Леді Макбет Мценського повіту». Режисер Роман Балаян. 1989 рік
Є Лєсков свою героїню?
Лев Аннінський зазначає «страшну непередбачуваність» в душах лесковских героїв: «Яка там« Гроза »Островського - тут не промінь світла, тут фонтан крові б'є з дна душі; тут «Анна Кареніна» віщуючи - помста бісівської пристрасті; тут Достоєвському під стати проблематика - недарма ж Достоєвський і надрукував «Леді Макбет ...» в своєму журналі. Ні в яку «типологію характерів» не вкладеш Лісківська Чотириразову вбивцю заради любові ». Катерина Львівна і її Сергій не просто не вкладалися в літературну типологію характерів 1860-х років, а прямо їй суперечили. Двох працьовитих, побожних купців, а потім і невинної дитини душать заради своєї вигоди два традиційно позитивних героя - вихідці з народу: російська жінка, готова все принести в жертву свого кохання, «визнана совість наша, останнє наше виправдання», і прикажчик Сергій, нагадує Некрасівській «городника». Алюзія ця у Аннинского здається обгрунтованою: в Некрасівській баладі дворянська дочка, як і купчиха Ізмайлова, приходить помилуватися кучерявим працівником; зав'язується жартівлива боротьба - «Темне було в очах, душу кинуло в тремтіння, / Я давав - не давав золотий каблучку ...», що переростає в любовні втіхи. Так само починався роман і у Катерини з Сергієм: «Ні, а ви дозвольте так взятися, на-вибірки, - ставився, розкидаючи кучері, Серьога. - Ну, берися, - відповіла, розвеселившись, Катерина Львівна і підняла догори свої локоточкі ».
Як і Некрасівській городника, Сергія ловлять, коли він пробирається на світанку з хазяйської горенки, а потім і засилають на каторгу. Навіть опис Катерини Львівни - «Зростанню вона була невисокого, але струнка, шия точно з мармуру виточена, плечі круглі, груди міцна, носик прямий, тоненький, очі чорні, живі, білий високий лоб і чорні, аж Досина чорне волосся» - наче передбачене Некрасовим: «Черноброва, ставний, немов цукор білого! .. / Стало моторошно, я пісні своєї НЕ доспівав».
Інша паралель до Лесковская сюжету - балада Всеволода Крестовського «Ванька-ключник», що стала народною піснею. «Багато було в ці ночі в спальні Зіновія Борисовичу і винця з свекрухою льоху Попит, і солодких ласощів поїду, і в цукрові Хозяйкіна уста поцілувати, і чорними кучерями на м'якому узголів'я пограти» - ніби перифраз балади:
Багато там було Попит
Так зганьблено тебе,
А та в красне-то пожіто
І цілував люблячи!
На ліжку, в волю княжу,
Там полежати у нас
І за груди чи, груди лебединого,
Було вистачає не раз!
У Крестовського молода княгиня і Ваня-ключник гинуть, як Ромео і Джульєтта, а у Некрасова дворянська дочка виступає невільним винуватцем нещастя героя. Героїня ж Лєскова сама втілене зло - і разом з тим жертва, а коханий її з жертви станових відмінностей перетворюється в спокусника, співучасника, а потім і ката. Лєсков як ніби говорить: ось, дивіться, як виглядає живе життя в порівнянні з ідеологічними та літературними схемами, тут немає чистих жертв і лиходіїв, однозначних ролей, душа людська потемки. Натуралістичне опис злочину у всій його цинічною діловитості поєднується зі співчуттям до героїні.
Моральна загибель Катерини Львівни відбувається на вигляд поступово: свекра вона вбиває, заступаючи за улюбленого Сергія, побитого ним і замкненого; чоловіка - в порядку самозахисту, у відповідь на принизливу загрозу рипнувши зубами: «І-их! терпіти я цього не можу ». Але це трюк: насправді Зіновій Борисович вже «розпарити свою хазяйську душеньку» отруєним нею чаєм, його доля була вирішена, як би він себе не повів. Нарешті, Катерина Львівна вбиває хлопчика через жадібність Сергія; характерно, що це останнє - зовсім уже вибаченнями - вбивство опустив в своїй опері Шостакович, який вирішив зробити Катерину бунтаркою і жертвою.
Ілля Глазунов. Катерина Львівна Ізмайлова. Ілюстрація до «Леді Макбет Мценського повіту». 1973 рік
Ілля Глазунов. Прикажчик. Ілюстрація до «Леді Макбет Мценського повіту». 1973 рік
Як і навіщо в «Леді Макбет» нашаровуються різні стилі оповіді?
«Постановка голосу у письменника полягає в умінні оволодіти голосом, і мовою свого героя і не збиватися з альтів на баси. ... Мої священики говорять по-духовному, нігілісти - по-нігілістично, мужики - по-мужицьки, вискочки з них і скоморохи - з викрутасами і т. Д., - говорив Лєсков, за спогадами сучасника 24 Цит. по: Ейхенбаум Б. «Надмірний» письменник (До 100-річчя народження М. Лєскова) // Ейхенбаум Б. Про прозу. Л .: Худож. лит., 1969. С. 327-345. . - Від себе самого я говорю мовою старовинних казок і церковно-народним в чисто літературної мови ». У «Леді Макбет ...» мова оповідача - літературна, нейтральна - служить рамкою для характерною мови персонажів. Власне обличчя автор показує тільки в останній частині нарису, що оповідає про долю Катерини Львівни і Сергія після арешту: ці реалії Лєсков сам ніколи не спостерігав, проте його видавець - Достоєвський, автор «Записок з Мертвого дому», - підтвердив, що опис правдоподібно. «Безвідрадністю картину» каторжної етапу письменник супроводжує психологічної ремаркою: «... Кого думка про смерть і в цьому сумному положенні не лестить, а лякає, тому треба намагатися заглушити ці стогнуть голоси чимось ще більше їх потворним. Це прекрасно розуміє проста людина: він спускає іноді на волю свою звірину простоту, починає дуріти, знущатися над собою, над людьми, над почуттям. Не дуже ніжний і без того, він стає зол суто ». У белетриста проривається публіцист - адже «Леді Макбет ...» - один з перших саме художніх лесковских нарисів, полемічна підкладка там близька до поверхні: не випадково тільки на ці авторські ремарки в останній частині відповідає в своєму відгуку Салтиков-Щедрін, ігноруючи сюжет і склад. Тут Лєсков непрямо полемізує з ідеалістичними уявленнями сучасної йому революційно-демократичної критики про «просту людину». Лєсков любив підкреслювати, що, на відміну від письменників-народолюбних 60-х років, простий народ знає не з чуток, і претендував тому на особливу достовірність свого побутописання: нехай герої його і вигадані - але списані з натури.
Як ми з тобою погулювати, осінні борги ночі просиджували, лютою смертю з білого світла людей спроваджували
Микола Лєсков
Наприклад, Сергій - «девічур», з попереднього місця служби вигнаний за роман з господинею: «Усім злодій взяв - що ростом, що особою, що красою, і улестіть і до гріха доведе. А що вже непостійний, негідник, пренепостоянний-непостійний! » Це невеликий, вульгарний характер, і його любовні мови - зразок лакейського шику: «Пісня співається:« без мила дружка охопила смуток-туга », і ця туга, доповім вам, Катерина Ільвовна, власним моєму серцю настільки, можу сказати, чутлива, що ось взяв би я його вирізав булатним ножем з моїх грудей і кинув би до ваших ніжок ». Тут приходить на розум інший слуга-вбивця, виведений Достоєвським двадцятьма роками пізніше, - Павло Смердяков з його куплетами і претензіями: «Чи може російський мужик проти освіченої людини почуття мати?» - пор. Сергій: «По бідності все у нас, Катерина Ільвовна, ви самі зволите знати, неосвіченість. Хіба оне можуть що про кохання розуміти як слід! » При цьому мова «освіченого» Сергія - понівечена і неграмотна: «Чого я таперіча отсюдова піду».
Катерина Львівна, як ми знаємо, простого походження, але говорить правильно і без кривляння. Адже Катерина Ізмайлова - «характер ... про який не згадаєш без душевного трепету»; до часів Лєскова російська література ще не могла уявити собі трагічну героїню, яка говорить «таперіча». Гарненький прикажчик і трагічна героїня неначе взяті з різних художніх систем.
Лєсков наслідує реальності, але поки ще за принципом «збовтати, але не змішувати» - призначає різних героїв відповідальними за різні пласти буття.
«Леді Макбет Мценського повіту». Режисер Роман Балаян. 1989 рік
Борис Кустодієв. Ілюстрація до «Леді Макбет Мценського повіту». 1923 рік
Чи схожа «Леді Макбет Мценського повіту» на лубок?
З ідеологічних війн, затьмарили літературний дебют Лєскова і створили тупикову в художньому відношенні ситуацію, письменник знайшов, на щастя, практичний вихід, який і зробив його Лєсковим: після прямо публіцистичних і не особливо цінних в літературному відношенні романів «Нікуди» і «На ножах» «він починає створювати для Росії іконостас її святих і праведників» - ніж висміювати людей неварта, вирішує запропонувати надихаючі образи. Однак, як писав Олександр Амфітеатров Олександр Валентинович Амфітеатров (1862-1938) - літературний і театральний критик, публіцист. Був оперним співаком, але потім залишив оперну кар'єру і зайнявся журналістикою. У 1899 році разом з журналістом Власом Дорошевичем відкрив газету «Росія». Трьома роками пізніше газета була закрита за сатиру на царську сім'ю, а сам Амфітеатров опинився на засланні. Після повернення із заслання емігрував. Повернувся в Росію незадовго до революції, але в 1921 році знову поїхав за кордон, де співпрацював з емігрантськими виданнями. Автор десятків романів, повістей, п'єс та збірок оповідань. , «Для того щоб стати художником позитивних ідеалів, Лєсков був людиною, дуже наново зверненим»: відрікшись від колишніх соціал-демократичних симпатій, обрушившись на них і зазнавши поразки, Лєсков кинувся шукати в народі не ряджених, а справжніх праведників 25 Горький М. Н. С. Лесков // Горький М. Зібрання творів: у 30 т. Т. 24. М .: ГИХЛ, 1953. . З цим завданням, однак, вступили в протиріччя його ж репортерська школа, знання предмета і просто почуття гумору, від чого читач нескінченно виграв: Лесковские «праведники» (- найяскравіший приклад) завжди як мінімум амбівалентні і тим цікаві. «У його дидактичних розповідях завжди помічається та ж риса, що в повчальних дитячих книжках або в романах з перших століть християнства: погані хлопчики, всупереч бажанню автора, написані куди жвавіше і цікавіше доброзичливі, а язичники привертають увагу куди більш християн » 26 Амфітеатров А. В. Зібрання творів Ал. Амфітеатрова. Т. 22. Володарі дум. СПб .: Просвещение, 1914-1916. .
Прекрасна ілюстрація до цієї думки - «Леді Макбет Мценського повіту». Катерина Ізмайлова написана як прямий антипод героїні іншого лесковского нарису - «Житія однієї баби», опублікованого двома роками раніше.
Фабула там дуже схожа: селянська дівчина Настя видана насильно в деспотичну купецьку сім'ю; єдину віддушину вона знаходить в любові до сусіда-співуни Степану, історія закінчується трагічно - закохані йдуть по етапу, Настя божеволіє і гине. Колізія, по суті, одна: незаконна пристрасть змітає людини, як тайфун, залишаючи за собою трупи. Тільки Настя - праведниця і жертва, а Катерина - грішниця і вбивця. Різниця це вирішено в першу чергу стилістично: «Любовні діалоги Насті і Степана будувалися як розбита на репліки народна пісня. Любовні діалоги Катерини Львівни і Сергія сприймаються як іронічно стилізовані написи до лубочним картинкам. Все рух цієї любовної ситуації є як би згущений до жаху шаблон - молода купчиха обманює старого чоловіка з прикажчиком. Чи не шаблонні тільки підсумки » 27 .
Помер Борис Тимофеич, та й помер, поївши грибків, як багато, поївши їх, вмирають
Микола Лєсков
У «Леді Макбет Мценського повіту» житійної мотив перевертається - Майя Кучерская серед інших пише про те, що саме до цього змістового пласту відсилає епізод вбивства Феді Ляміна. Хворий хлопчик читає в патерику (якого Катерина Львівна, як ми пам'ятаємо, і в руки не брала) житіє свого святого, мученика Феодора Стратилата, і захоплюється, як той догоджав Богові. Справа відбувається під час всеношної, на свято Введення в храм Божої Матері; за Євангелієм, Діва Марія, вже носить в утробі Христа, зустрічається з Єлизаветою, також носить в собі майбутнього Іоанна Хрестителя: «Коли ж Єлисавета зачула Маріїн привіт, затріпотала дитина в утробі її; І Єлисавета наповнилась Духом Святим »(Лк. 1:41). Катерина Ізмайлова теж відчуває, як «власна дитина у неї вперше повернувся під серцем, і в грудях у неї потягнуло холодом» - але це її серця не пом'якшує, а скоріше зміцнює її рішучість якомога швидше зробити отрока Федю мучеником, щоб власний її спадкоємець отримав капітал заради задоволення Сергія.
«Малюнок її образу - побутової шаблон, але шаблон, прокреслений до того густою фарбою, що він перетворюється на своєрідний трагічний лубок » 28 Громов П., Ейхенбаум Б. Н. С. Лесков (Нарис творчості) // Н. С. Лесков. Зібрання творів: у 11 т. М .: ГИХЛ, 1956. . А трагічний лубок - це, по суті, ікона. У російській культурі піднесений агиографический жанр і масовий, розважальний жанр лубка ближче між собою, ніж може здатися, - досить згадати традиційні житійні ікони, на яких лик святого обрамлений фактично коміксом, що зображує найяскравіші епізоди його біографії. Історія Катерини Львівни - антіжітіе, історія сильної і пристрасної натури, над якою бісівське спокуса одержала верх. Святий стає святим через перемогу над пристрастями; в якомусь сенсі граничний гріх і святість - два прояви однієї і тієї ж великої сили, яка пізніше в усіх фарбах розгорнеться у Достоєвського: «І я Карамазов». Катерина Ізмайлова у Лєскова не просто кримінальниця, як би сниженно і буденно ні подавав її історію нарисовець Лєсков, вона мучениця, яка прийняла Антихриста за Христа: «Чи готова була за Сергія в вогонь, в воду, в темницю і на хрест». Згадаймо, як описує її Лєсков - вона не була красунею, але була яскравою і благовидної: «Носик прямий, тоненький, очі чорні, живі, білий високий лоб і чорні, аж Досина чорне волосся». Портрет, зручний для зображення в яскравій і примітивно-графичной лубочної історії на кшталт «Повісті забавною про Купцової дружині і про прикажчика». Але так само можна описати і іконописний лик.
розрахунку » 29 Горєлов А. Ходіння за істиною // Лєсков Н. С. Повісті та оповідання. Л .: Худож. лит., 1972. .Насправді Катерина Ізмайлова позбавлена як станових забобонів, так і користі, а форму її фатальним вчинкам надає одна пристрасть. Станові і корисливі мотиви є у Сергія, їй же важливий він один - однак соціалістичної критиці було необхідно вчитатися в нарис конфлікт сміливою і сильною народної натури з затхлій купецької середовищем.
Як висловився літературознавець Валентин Гебель, «про Катерину Ізмайлової можна було б сказати, що вона не промінь сонця, що падає в темряву, а блискавка, породжена самим мороком і лише яскравіше підкреслює непроглядну темінь купецького побуту».
Вона хотіла, щоб пристрасть приносили їй не у вигляді сироїжки, а під пікантним, пряна приправа, з стражданнями і з жертвами
Микола Лєсков
Неупереджене читання нарису, однак, не показує в купецькому побуті, описаному Лєсковим, непроглядній темряві. Чоловік і свекор хоча і докоряють Катерину Львівну безпліддям (очевидно, несправедливо: у Зиновія Борисовича не було дітей і в першому шлюбі, а від Сергія Катерина Львівна відразу ж вагітніє), але більше, як випливає з тексту, що не утискають. Це зовсім не купець-самодур Дикої і не вдова Кабаниха з «Грози», яка «жебраків обділяє, а домашніх заїла зовсім». Обидва Лесковские купця - працьовиті, побожні люди, на світанку, напившись чаю, відправляються у справах до пізньої ночі. Вони, зрозуміло, теж обмежують свободу молодий купчихи, однак поїдом не їдять.
Обидві Катерини ностальгують про вільне життя в дівчатах, але спогади їх виглядають прямо протилежним чином. Ось Катерина Кабанова: «Встану я, бувало, рано; коли влітку, так сходжу на ключок, вмиюся, принесу з собою водиці і всі, всі квіти в будинку поллю.<…>А прийдемо з церкви, сядемо за якусь роботу, більше по оксамиту золотом, а Мандрівниця розповідатимуть: де вони були, що бачили, житія різні, або вірші співають.<…>А то, бувало, дівчина, вночі встану - у нас теж всюди лампадки горіли - так де-небудь в куточку і молюся до ранку ». А ось Ізмайлова: «Пробігти б з відрами на річку та купуватися б в сорочці під пристанню або обсипати через хвіртку перехожого молодця соняшникового лушпиння; а тут все інакше ». Катерина Львівна і до зустрічі з Сергієм розуміє свободу саме як вільний прояв сексуальності - молодий прикажчик просто випускає джина з пляшки - «немов демони з ланцюга зірвалися». На відміну від Катерини Кабанова, їй нічим себе зайняти: читати не мисливиця, вишивати в голову не прийде, до церкви не ходить.
У статті 1867 року «Російський драматичний театр в Петербурзі» Лєсков писав: «Не підлягає ніякому сумніву, що корисливість, ницість, жорстокість і хтивість, як і всякі інші пороки людства, старі точно так же, як старо саме людство»; тільки форми їх прояву, на думку Лєскова, розрізняються залежно від часу і стану: якщо в порядному товаристві пороки гримуються, то у людей «простих, ґрунтових, невитриманих» рабська покірність поганим пристрастям проявляється «в формах настільки грубих і нескладних, що для розпізнавання їх майже немає потреби ні в яку особливої спостережливості. Всі пороки цих людей ходять голяка, як ходили наші предки ». Не середовище зробила Катерину Львівну порочної, але середовище зробила її зручним, наочним об'єктом для вивчення пороку.
Станіслав Жуковський. Інтер'єр з самоваром. 1914 рік. Приватна колекція
Чому Сталін зненавидів оперу Шостаковича?
У 1930 році, надихнувшись першим після тривалої перерви ленінградським виданням «Леді Макбет ...» з ілюстраціями покійного Кустодієва, молодий Дмитро Шостакович взяв лесковский сюжет для другої своєї опери. 24-річний композитор був уже автором трьох симфоній, двох балетів, опери «Ніс» (за Гоголем), музики до фільмів і спектаклів; він придбав славу новатора і надії російської музики. Його «Леді Макбет ...» чекали: ледь Шостакович закінчив партитуру, до постановки приступили Ленінградський Малий оперний театр і Московський музичний театр імені В. І. Немировича-Данченка. Обидві прем'єри в січні 1934 року викликали грім овацій і отримали захоплену пресу; опера була поставлена також у Великому театрі і з тріумфом багаторазово представлена в Європі і в Америці.
Жанр своєї опери Шостакович визначив як «трагедію-сатиру», причому за трагедію і тільки трагедію відповідає Катерина Ізмайлова, а за сатиру - всі інші. Іншими словами, композитор зовсім виправдав Катерину Львівну, для чого, зокрема, викинув з лібрето вбивство дитини. Після однієї з перших постановок хтось із глядачів помітив, що оперу було б назвати не "Леді Макбет ...», а «Джульєтта ...» або «Дездемона Мценського повіту», - з цим погодився композитор, який за порадою Немировича-Данченко дав опері нову назву - «Катерина Ізмайлова». Демонічна жінка з кров'ю на руках перетворилася в жертву пристрасті.
Як пише Соломон Волков, Борис Кустодієв «крім« легітимних »ілюстрацій ... малював і численні еротичні варіації на тему« Леді Макбет », для преси не призначені. Після його смерті, побоюючись обшуків, сім'я поспішила знищити ці малюнки ». Волков припускає, що Шостакович бачив ті начерки, і це вплинуло на виразно еротичний характер його опери 30 Волков С. Сталін і Шостакович: випадок «Леді Макбет Мценського повіту» // Прапор. 2004. № 8. .
Буяння пристрасті композитор НЕ жахнувся, а прославив його. Сергій Ейзенштейн говорив своїм студентам в 1933 році про оперу Шостаковича: «У музиці« біологічна »любовна лінія проведена з граничною яскравістю». Сергій Прокоф'єв в приватних розмовах характеризував її навіть різкіше: «Ця свинська музика - хвилі похоті так і ходять, так і ходять!» Втіленням зла в «Катерину Ізмайлову» стала вже не героїня, а «щось грандіозне і разом з тим огидно реальне, рельєфне, побутове, що відчувається майже фізіологічно: натовп » 31 Аннинський Л. А. Світова знаменитістьз Мценського повіту // Аннинський Л. А. Лісківська намисто. М .: Книга, 1986. .
Та це ж, дозвольте вам доповісти, пані, адже і дитина теж від чогось теж буває
Микола Лєсков
Радянська критика до пори до часу хвалила оперу, знаходячи в ній ідеологічне відповідність епосі: «Лєсков у своєму оповіданні протягуєстару мораль і міркує як гуманіст; потрібні очі і вуха радянського композитора, щоб зробити те, чого не зміг зробити Лєсков, - за зовнішніми злочинами героїні побачити і показати справжнього вбивцю - самодержавний лад ». Шостакович і сам говорив, що він поміняв місцями катів і жертв: адже у Лєскова ні чоловік, ні свекор, ні гарні люди, Ні самодержавство не роблять з Катериною Львівна нічого жахливого, та й зовсім майже відсутні - в благовидної тиші і порожнечі купецького будинку вона зображена наодинці зі своїми демонами.
У 1936 році в «Правді» з'явилася редакційна стаття «Сумбур замість музики», в якій анонімний автор (багато сучасники вважали, що це сам Сталін) розгромив оперу Шостаковича, - з цієї статті почалася в СРСР кампанія проти формалізму і цькування композитора.
«Відомо, що Сталіна сексуальні сцени в літературі, театрі і кіно виводили з себе», - пише Волков. І дійсно, неприкритий еротизм - один з головних пунктів звинувачення в «сумбур»: «Музика крякає, гупає, пихкає, задихається, щоб якомога натуральніше зобразити любовні сцени. І «любов» розмазана в усій опері в самій вульгарної формі »- не краще і те, що з метою зображення пристрасті композитор запозичує« знервовану, судомну, припадочний музику »у буржуазного західного джазу.
Є там докір і ідеологічний: «Однотонно, в звіриному образі представлені всі - і купці, і народ. Хижачка-купчиха, дорвавшись шляхом убивств до багатства і влади, представлена у вигляді якоїсь «жертви» буржуазного суспільства ». Тут сучасному читачеві впору заплутатися, оскільки адже тільки що оперу як раз хвалили за ідеологічною лінії. Однак Петро Поспєлов передбачає 32 Поспєлов П. «Хотілося б сподіватися, що ...» До 60-річчя статті «Сумбур замість музики» // https://www.kommersant.ru/doc/126083 , Що Шостакович незалежно від характеру свого твору був обраний для показового шмагання просто в силу своєї помітності і репутації новатора.
«Сумбур замість музики» став у своєму роді явищем безпрецедентним: «Не стільки новим був сам жанр статті - гібрид художньої критики і партійно-урядової постанови, - скільки надособистісний, об'єктивний статус редакційної публікації головної газети країни.<…>Новим було й те, що об'єктом критики була ідейна шкідливість ... обговорювалися саме художні якості твору, його естетика ». Головна газета країни висловила офіційну державну точку зору на мистецтво, і єдино прийнятним мистецтвом був призначений соціалістичний реалізм, в якому не було місця «грубого натуралізму» і формалистическому естетству опери Шостаковича. Мистецтву пред'являлися відтепер естетичні вимоги простоти, природності, загальнодоступності, пропагандоёмкості - де вже Шостаковичу: під ці критерії не підійшла б, для початку, «Леді Макбет ...» самого Лєскова.
Весь список літератури
Пропонуємо вашій увазі короткий зміст «Леді Макбет Мценського повіту» - нарису Н. Лєскова, вперше опублікованого в 1864 році. На початку оповідання автор зазначає, що часом можна зустріти такий характер, про який навіть через час не можна згадувати без душевного хвилювання. До їх числа належить героїня твору, якій дали таке прізвисько після трапилися з нею трагічних подій.
Головна героїня
Катерина Львівна, дружина купця Ізмайлова, була приємною жінкою двадцяти трьох років. Заміж її видали за п'ятдесятирічного, але заможного Зиновія Борисовича через бідність. У новій родині жив ще старий свекор, Борис Тимофійович. Чоловік вже був одружений, але дітей - з Катериною Львівна вони прожили вже п'ять років - не мав.
Ізмайлови тримали млин, і глава сім'ї рідко бував удома. Його дружина страждала від самотності. В гості виїжджати не любила, так як виховувалася в простій родині і звикла до свободи, а тут кожен спостерігав за її поведінкою. Пригнічували і закиди в бездітності. Так невесело жила майбутня "леді Макбет" Лєскова.
У короткому викладі слід сказати і про те, що свекор і чоловік вставали рано, пили чай і розходилися по справах. А Катерина Львівна вешталася по дому і позіхала. Якщо і засне на годинку, то після та сама нудьга, від якої повіситись хотілося. Так тривало до того часу, поки не прорвало греблю. На млині було багато роботи, і Зіновій Борисович протягом тривалого часу зовсім не з'являвся вдома. Дружина спочатку сумувала, але незабаром відчула себе вільніше - чоловіка ніколи не любила і прихильності до нього не відчувала. З цього часу почалися зміни в долі героїні.
Знайомство і любовний зв'язок з прикажчиком: короткий зміст
«Леді Макбет Мценського повіту» триває описом зустрічі з Сергієм. Якось господиня вирішила вийти на подвір'я, де почула регіт. Виявилося, що тут вирішили зважити куховарку Ксенію. Гарний хлопець весело вступив в розмову. А потім виконав бажання господині дізнатися свою вагу, сказавши: «Три пуди». І додав, що її можна весь день на руках носити і не втомишся. Жінка відчула веселощі і вирішила продовжити розмову, який закінчився тим, що Сергій її обняв. Почервоніла господиня вийшла з комори і поцікавилася у Ксенії, давно цей молодець служить у них. Виявилося, Сергія прогнав колишній господар за зв'язок з дружиною.
А одного вечора - чоловік все ще не повертався - прикажчик постукав у двері Катерини Львівни. Спочатку попросив книгу, потім став скаржитися на нудьгу. Нарешті, осмілів і обійняв перелякану господарку. З того часу всі ночі Сергій проводив в спальні Катерини Львівни.
Перший злочин: короткий зміст
«Леді Макбет Мценського повіту» Лєсков писав на основі реальних подій: невістка влила в вухо старому киплячого сургучу, чому він помер.
Недовго довелося ховатися від свекра Катерині Львівні. Через тиждень Борис Тимофійович побачив у вікно, як хтось спускається по трубі з вікна невістки. Вискочивши, він схопив прикажчика за ноги, порядком відшмагав і замкнув у коморі. Дізнавшись про це, невістка стала просити, щоб старий відпустив Сергія. Однак почувши погрози, прийняла рішення. Вже до ранку Бориса Тимофійовича Герасимчука: поїв напередодні грибків, приготованих господинею, і отруївся. А смерть його була такою ж, як у отруєних щурів. Історія з грибами була звичайною, тому старого поховали, не дочекавшись сина, - той з млина кудись у справах поїхав. Молода господиня і її коханець знову зажили спокійно.
Шлях до щастя
Один злочин часто тягне за собою інше. Про це розповість короткий зміст «Леді Макбет Мценського повіту».
Наступною жертвою став Зіновій Борисович. Знайомий із блуді дружини (Катерина Львівна не приховувала зв'язку з прикажчиком), він приїхав вночі, ніким не помічений. Молода жінка, яка вже не уявляла життя без коханця, таким вважали Друге відчайдушне рішення. До нього підштовхнув господиню Сергій, не раз повторював, що якби був купцем, то їх відносини стали б рівноправними. У ніч повернення обдурений чоловік був жорстоко вбитий коханцями і заритий в погребі.
Сліди крові в будинку змили. Ямщик, що підвозив Зиновія Борисовича в той вечір, повідомив, що довіз купця до моста - далі той побажав піти пішки. В результаті оголосили про таємниче зникнення Ізмайлова, а його вдова добилася права управляти майном і чекала дитину.
Короткий зміст «Леді Макбет Мценського повіту» - це розповідь про ще один злочин. Через кілька місяців дізналися, що у Ізмайлова є ще один спадкоємець - неповнолітній племінник. А незабаром двоюрідна сестра Бориса Тимофійовича привезла Федю в будинок родича. І знову Сергій став повторювати, що тепер необхідно ділити спадщину, а зменшення капіталу позначиться на їх щастя. І Катерина Львівна, яка незабаром сама повинна була стати матір'ю, зважилася ще на одне вбивство. Ось тільки приховати його не вдалося.
Парафіяни, які зібралися на вечірню в Ізмайловський церкви, заговорили про господарку та її коханця. Найбільш цікаві побачили вузьку щілину у вікні кімнати, де лежав хворий хлопчик, і вирішили підглянути, що там робиться. Це сталося в той самий момент, коли Сергій тримав Федю, а Катерина Львівна накрила його обличчя подушкою. На крики збіглася вся округа. А незабаром прикажчик розповів і про вбивство купця, якого тут же витягли з льоху.
По дорозі до Сибіру
Короткий зміст книги «Леді Макбет Мценського повіту» завершується описом останніх тижнів життя героїні. Народженої дитини вона як спадкоємця залишила родичці чоловіка. Її ж саму разом з Сергієм висікли і засудили до каторжних робіт. Але жінку радував вже сам факт того, що її коханий йшов в одній з нею партії. Малі коштовності і гроші, винесені з дому, вона віддавала конвоїрів і отримувала короткі побачення, хоча стала помічати, що Сергій охолов до неї. Крапку у відносинах поставили нові знайомі.
У Нижньому Новгороді до них приєднали партію з Москви, в якій опинилися охочих до чоловіків Фіона і молода Сонетка. З першої Катерина Львівна застала Сергія під час одного з побачень. Але серйозні стосунки зав'язалися у прикажчика з Сонеткой. Незабаром дійшло до того, що Сергій став відкрито знущатися над Ізмайлової і заявив, що ніколи її не любив. А тепер, коли Катерина Львівна вже не купчиха, вона йому й поготів не потрібна.
Коли партію повантажили на паром, збожеволіла від горя і принижень героїня вхопила стояла поруч і сміятися над нею суперницю за ногу і перевалилася за борт. Врятувати жінок не вдалося: Катерина Львівна не дала сонетки можливості підпливти до опущеного в воду багор і потонула разом з нею.
Катерина Львівна, «по зовнішності жінка дуже приємна», живе в заможному будинку купця Ізмайлова зі вдови свекром Борисом Тимофійовичем і немолодим чоловіком Зіновієм Борисовичем. Дітей у Катерини Львівни немає, і «при всьому достатку» життя її «за неласкавий чоловіком» саме нудне. На шостий рік заміжжя
Зіновій Борисович їде на мельничную греблю, залишивши Катерину Львівну «одну-однісіньку». У дворі свого будинку вона міряється силою з зухвалим працівником Сергієм, а від куховарки Ксенії дізнається, що молодець цей служить у Ізмайлових вже місяць, а з колишнього будинку був вигнаний за «любов» з господинею. Увечері Сергій приходить до Катерини Львівни, скаржиться на нудьгу, говорить, що любить, і залишається до ранку. Але в одну з ночей Борис Тимофійович помічає, як з невесткіна вікна спускається донизу червона сорочка Сергія. Свекор загрожує, що все розповість чоловікові Катерини Львівни, а Сергія в острог відправить. В ту ж ніч Катерина Львівна отруює свого свекра білим порошком, припасений для щурів, і продовжує «Алігор» з Сергієм.
Тим часом Сергій стає сухий з Катериною Львівна, ревнує її до чоловіка і говорить про своєму незначному стані, зізнаючись, що хотів би «перед святим перед вічним храмом» чоловіком їй бути. У відповідь Катерина Львівна обіцяє зробити його купцем. Повертається додому Зіновій Борисович і звинувачує Катерину Львівну в «Амур». Катерина Львівна виводить Сергія і сміливо цілує його при чоловікові. Коханці вбивають Зиновія Борисовича, а труп ховають в погребі. Зіновія Борисовича марно розшукують, а Катерина Львівна «поживає собі з Сергієм, по вдова положенню на свободу».
Незабаром до Ізмайлової приїжджає жити малолітній племінник Зиновія Борисовича Федір Ляпін, гроші якого були у покійного купця в обороті. Наущать Сергієм, Катерина Львівна задумує вапна богобоязливого хлопчика. У ніч Всеношної під свято Введення хлопчик залишається в будинку наодинці з коханцями і читає Житіє святого Федора Стратилата. Сергій вистачає Федю, а Катерина Львівна душить його пуховою подушкою. Але як тільки хлопчик помирає, будинок починає трястися від ударів, Сергій панікує, бачить покійного Зиновія Борисовича, і тільки Катерина Львівна розуміє, що це з гуркотом ломиться народ, який побачив в щілинку, що в «грішному домі» робиться.
Сергія забирають в частину, і він при перших словах священика про страшний суд визнається у вбивстві Зиновія Борисовича і називає Катерину Львівну співучасницею. Катерина Львівна все заперечує, але на очній ставці визнається, що вбила «для Сергія». Вбивць карають батогами і засуджують до каторжних робіт. Сергій збуджує співчуття, а Катерина Львівна поводиться стійко і навіть на народжену дитину дивитися відмовляється. Його, єдиного спадкоємця купця, віддають на виховання. Катерина Львівна думає тільки про те, як би скоріше на етап потрапити і Сергія побачити. Але на етапі Сергій неласкавий і таємні побачення його не радують. У Нижнього Новгорода до ув'язнених приєднується московська партія, з якою йдуть солдатка Фіона вільного вдачі і сімнадцятирічна Сонетка, про яку говорять: «близько рук в'ється, а в руки не дається».
Катерина Львівна влаштовує чергове побачення з коханцем, але застає в його обіймах безвідмовну Фіону і свариться з Сергієм. Так і не помирившись з Катериною Львівна, Сергій починає «Чепур» і загравати з Сонеткой, яка ніби «ручнеет». Катерина Львівна вирішує залишити гордість і миритися з Сергієм, а під час побачення Сергій скаржиться на біль в ногах, і Катерина Львівна віддає йому товсті вовняні панчохи. На наступний день вона помічає ці панчохи на сонетки і плює Сергію в очі. Вночі Сергій разом з товаришем б'є Катерину Львівну під хихикання сонетки. Катерина Львівна виплакує горі на грудях Фіони, вся партія на чолі з Сергієм над нею знущається, але Катерина Львівна поводиться з «дерев'яним спокоєм». А коли партія переправляється на поромі на іншу сторону річки, Катерина Львівна вистачає Сонетку за ноги, перекидається разом з нею за борт, і обидві тонуть.
Ви прочитали короткий зміст повісті Леді Макбет Мценського повіту. Пропонуємо вам також відвідати розділ нашого сайту інша робота, щоб ознайомитися з іншими викладками популярних письменників.